Середа, 23 Вересня, 2020
kontakt@m-p.org.ua

Подорож на передову

Напередодні Нового року могилів-подільські волонтери відвідали бійців-земляків, що боронять нашу землю від ворога на передній лінії фронту. Про те, як готувалися до поїздки, про дорогу та перебування серед мужніх захисників, про почуття та враження – в нашій розповіді.

ЗБОРИ ДО ЗОНИ АТО

P1020689

Поїздку у зону АТО Могилів-Подільські волонтери Володимир Чумак і Володимир Костюк планували заздалегідь. Зазвичай хлопці доставляють допомогу через поштові компанії. Цього разу такої можливості не було, бо до місця дислокації наших земляків, що несуть службу в 46-й, 24-й і 44-й бригадах, доводиться їхати небезпечним бездоріжжям, а тому перевізники там не працюють.

Наші військові мають чимало потреб, але серед них є найнеобхідніші. «Найбільше з усього просили привезти вітамінів, – розповідають волонтери, – тож ми склали перелік потрібного і кинули клич про збір допомоги».

Допомогу зібрали, незважаючи на те, що населення вже виснажене реаліями життя. Відгукнулися підприємці, небайдужі люди. Віднайшли усе необ -хідне: акумулятори, зимовий одяг, військову форму, плівку для бліндажів, термобілизну, взуття, носки, балаклави, рукавиці, валянки, устілки, консервацію, часник, печиво, яблука та воду (1650 л.) тощо. Могилів-Подільська партійна організація ВО “Батьківщина” передала військовим прилад нічного бачення. Дуже допомогли члени волонтерської орга-нізації «Катарсіс» із сусіднього обласного центру – Чернівців: передали консервацію, овочі (картоплю, моркву) і 70 кілограмів лимонів. Завантаживши «Мерседес Спринтер» та приєднаний до нього причіп, група волонтерів рушила до зони АТО – в Луганську область, сектор «А». Щоб легше долати тягар дороги, поїхали вчотирьох – Володимир Чумак, Володимир Костюк, Василь Маріуца та Андрій Жуковський.

ДОРОГА ДО ЗОНИ АТО

«Крейсерська швидкість» – і кілометри «мирної» дороги непомітно залишаються позаду. Уночі зробили зупинку у Василькові під Києвом, де довантажили 300 м2 маскувальної сітки від Всеукраїнського цен-тру плетіння сіток. Решта шляху пройшла непомітно, з балачками під “рохкіт” дизельного двигуна.

Через військові блокпости волонтерська група проїжджає без проблем -за період волонтерської діяльності хлопці відзначилися на контрольних точках, тож до них ставляться із довірою. І зрозуміло, бо Володимир Чумак, який з самого початку військових дій займається волонтерською справою, слідує непорушним правилам: спиртне на передову, а звідти зброю не везти. Окрім блокпостів, доводиться мати справу з дорожніми інспекторами. Раніше найбільша проблема в поїздках на Схід була саме з ними. На щастя, зі змінами у державі, працівники дорожньої інспекції стали лояльніші до волонтерів.

Ось і в’їхали до зони АТО. Волонтерів зустріли наші військові на блокпосту і забезпечили супровід. І добре, що зустріли, бо навігатор вів доброчинців на ворожі блокпости.

У супроводі військової вантажівки рухаються далі. Картинка за вікном моторошна, але для тих, хто в цих краях не вперше, вже звична. Руїни і розруха оселилися тут. Зруйновані хати ніби розповідають про понівечені долі своїх господарів.

У прифронтовій зоні цивільним транспортом не проїдеш, а тому необхідно перевантажити допомогу у військову вантажівку, а це найзручніше зробити у садибі Діда Патріота.

ДІД ПАТРІОТ – СВІЙ СЕРЕД ЧУЖИХ

Іноді солдати зупиняються у селі, щоб набрати води, а їм місцеві говорять: «Де прапори висять, там і набирайте воду». Коли під’їхати до двору, де красуються прапор України і прапор УПА (Української повстанської армії), видно напис на воротах: «Геть радянську гидоту».

Мешкає тут пенсіонер, художник дядько Геннадій. Військові його охрестили – Дід Патріот. Не можна сказати, що на Донбасі серед місцевого населення лише один патріот, та цей чоловік, на відміну від інших, не боїться відверто демонструвати свою прихильність до України. Кремезний чолов’яга пенсійного віку став місцевою легендою серед військових. Дід Патріот розповідає волонтерам: «Наобіцяли нам ось таку автономність. Коли місцеві кажуть, що Янукович наш, то я не розумію, який же він наш, якщо він злодій! А люди у нього тільки батрачили, у нього тут була турбаза – «Акваторія», там вони підлогу мили, собак годували – то їхня робота. Ніхто худоби не держить, ніхто курей не має. А тепер лише “бухають”, металобрухт по пустих хатах «бомблять» – і все».

Дід Патріот радий бачити волонтерів, він із задоволенням з ними веде бесіду, фотографується на згадку і обіцяє Володимиру Чумаку написати його портрет. «Свій серед чужих», – так можна охарактеризувати цього жителя прифронтової зони.

Група, не гаючи часу, перевантажує усе до військової машини. Залишають «Мерседес» на догляд дідові і знову вирушають в дорогу. На прощання дядько Геннадій дарує хлопцям портрет Степана Бандери.

ОЛЕКСАНДР САРАБУН –ВЗІРЕЦЬ НЕЗЛАМНОГО ДУХУ

До тенованого кузова вантажівки, долаючи перепону, залізає наш земляк Олександр Сарабун. «Нещодавно зробили ще одну операцію, і протез став трохи коротший, – пояснює Олександр, – мені легше залізти, коли є перешкода». Йому важко, але він не подає виду, він – справжній боєць. Зціпивши зуби, одночасно бореться з болем і окупантом.

Вантажівка впевнено просувається болотистою місцевістю. Неподалік лунають кулеметні черги, але конвоїри вселяють відчуття безпеки у волонтерів. Одразу стає відчутно, що бійці загартовані війною. У кожного зброя напоготові. У військових вже вироблені професійні навики, їм не потрібно навіть спілкуватися – розуміють побратима з одного погляду. Олександр Сарабун – старший групи, він у великому авторитеті серед військових. Можна сказати, взірець незламного українця. Користуючись нагодою, волонтери записують звернення до могилівчан від Олександра Сарабуна: «Дорогі мої земляки, пам’ятайте, що ми вас любимо, захищаємо і зичимо усього найкращого. Дякую, що нас підтримуєте. Війна триває, але радує те, що жителі Донбасу зрозуміли, що таке російська любов – дахи зірвані, усе в осколках, розбито, сплюндровано. Як казав Тарас Шевченко, «село неначе погоріло, неначе люди подуріли». Ось така любов сусідів (братами їх вже нема як назвати). Ми вже пересвідчились, що там, де є Росія, там – біда».

Комбат дав вказівку Сарабуну розпорядитись, кому і що відправити із волонтерської допомоги. Олександр постійно на радіозв’язку і чудово справля-ється.

БАТАЛЬЙОН “ДОНБАС” – ДИСЦИПЛІНА І ПОРЯДОК

Коли конвой прибув до батальйону «Донбас» (46-ї бригади) надворі смеркалося. Волонтерів зустріли радо. Хлопців нагодували і поклали спати. Волонтери здолали близько тисячі кілометрів, добу були в дорозі, тож втома давалася взнаки. Незважаючи на холод в ізоляторі, де розташували волонтерів, хлопці швидко заснули.

Вранці розвантажили волонтерську допомогу, і Олександр Сарабун її основну частину відвіз на нульові позиції (на самій лінії фронту) і в 24 бригаду, де також воюють наші земляки. Решту розподілили у таборі, частину залишили для 44 бригади.

При ознайомленні з умовами життя бійців кидалося в очі: рівнесенько розміщені ліжка, випрана та випрасувана білизна, кругом чистота та порядок. «Вражають порядок і дисципліна бійців «Донбасу», – ділиться враженнями по приїзду Володимир Чумак. – Хлопці згуртовані, команди виконують швидко. Ніхто не сперечається: копати – значить, копають, укріплятись – будують укріплення. Є розуміння між військовими і командуванням, вони горою стоять один за одного. Жодного п’яного ми там не бачили. За пияцтво – одразу покарання. Якщо почули від тебе запах алкоголю – лопату в руки і риєш траншеї два тижні. Бої, а твоя зброя – лопата. П’яницям не дають автоматів. Бої ідуть, а ти з лопатою бігаєш – так і лікують залежність від оковитої. У батальйоні однозначно порядок. Хоча не всі такі, ми бачили в інших батальйонах «аватарів», вони не керовані. З такими воювати важко».

«Батальйон «Донбас» – це мужні патріоти, яких російська пропаганда намагається змалювати карателями, – доповнює колегу Володимир Костюк. – Їх завели на позиції, а зараз вже не знають, як вивести, тому що з ними не домовишся, вони як поставили оборону – через неї не пройде ніхто – ні туди, ні сюди. Бійці «Донбасу» окопуються, зариваються, будують укріплення, вікна замуровують, буржуйки встановлюють, щоб було тепло. Військові, де б не були, будують фортифікаційні споруди. Немає такого, щоб хтось байдикував. Командири дбають, щоб у військових було все необхідне і нічого зайвого. Дуже нам сподобався батальйон «Донбас», у них дисципліна і взаємоповага».

Отримавши волонтерську допомогу, наші захисники в першу чергу розклеїли малюнки дітей із сіл Сказинців і Слобідки. З особливим трепетом читали листи від школярів. А ще атошники невимовно ра- діли нехитрим гостинцям: яблукам, лимонам, соняшниковому насінню «Козацькі», до речі, нашого виробника – підприємства Анатолія Пержара.

Вдячні військові висловили подяку за підтримку громаді і підприємцям, волонтерам Могилева-По -дільського, особисто міському голові Петру Бровку, лідеру міської організації ВО «Батьківщина» Руслану Горбатюку.

Незважаючи на регулярні обстріли із важкої артилерії, у хлопців чудове почуття гумору. Один боєць навіть змайстрував лук. Вціляючи у мішень, дотепник заявив: «Так як нам заборонили стріляти у бік ворога, ми освоюємо «безшумну зброю» і вдосконалюємо стрільбу із лука»…

В колі щирих і відважних людей час промайнув швидко. Звечоріло. Додому вже їхати пізно – в ніч навіть місцеві не їдуть. Волонтери залишились в розташуванні, а з самісінького ранку вирушли додому.

Знову дорога. Подорожуючи прифронтовою зоною, зауважили певну закономірність: зруйнованих будівель більшає, чим ближче до лінії розмежування.

По дорозі вантажівка із волонтерською допомогою заїхала до 44-ї окремої артилерійської бригади, де багато хлопців із Вінницької області. Тут проходить службу могилівчанин Віктор Арнатовський, якому передали термобілизну, військову форму, ремінь (натівського зразка) і прилад нічного бачення. Привезли речі і для всього особового складу – сітку, акамулятори, продовольство. Бійці, сповнені вражень, повертаються додому.

Неподалік від поселення Діда Патріота по дорозі додому наштовхнулися на «Дитячий блокпост», над яким майорів прапор України. По центральних телеканалах було кілька сюжетів, в яких розповідали про дітлахів, які облаштували власний блокпост і співпрацюють із військовими. Ведуть спостережну діяльність, записують номери автомобілів, тощо. Дітей на блокпосту не було, але сам факт навіяв роздуми: як добре, що у нас таке від-важне підростаюче поколі-ння, мужні воїни, які демонструють міц-ність духу, волонтери і громадські діячі, що справами доводять любов та відда-ність Батьківщині. Це вселяє надію. Однак лише на ентузіазмі відданих патріотів неможливо перемогти у протистоянні, яке випало на долю України. Слід кожному зрозуміти, що сьогодні він перебуває на лінії фронту і треба вести власну боротьбу за кращу долю України.

Волонтери повернулися додому швидше – за 20 годин. Ця подорож змінила їхню свідомість і ставлення до життя.

Коли прибули додому, зателефонував Олександр Сарабун, вкотре дякував за допомогу і розповів, що, як тільки поїхали волонтери, знову почались обстріли градами. Незважаючи на те, що про військових має дбати держава, волонтери продовжать свою діяльність, адже ті, хто на передовій, заслужили мати все необхідне.