Вчителів “колишніх” не буває

IMG 1752

Учитель – це на все життя! Цю істину ніхто не опротестовуватиме, бо той, хто пов’язав себе зі школою, своє життя ототожнює з професією педагога. “Вересневий шкільний дзвоник не забувається”, – ця фраза постійно лунає з вуст ветеранів педагогічної праці, а День пра-цівників освіти завжди виділений червоним у їхньому календарі. Аби ветерани педагогічної ниви не відчули себе забутими в такий знаковий день, депутат обласної ради Геннадій Вацак на знак поваги вирішив зробити подарунки освітянам. Передати їх попрохав «Краяни», що ми і зробили, відвідавши Зіновату Аллу Антонівну, Салтинську Степаниду Семенівну, Пекного Володимира Івановича, по-дружжя Бирке та Панич Галину Іванівну. В кожного з них загального педагогічного стажу поверх 40-50 років, це вчителі з природженим педагогічним талантом, володарі високого звання “Відмінник народної освіти”. Працювали, забуваючи про себе, про свої власні турботи, радощі і тривоги, за що їм велика шана та подяка!

СВІТЛО ДОБРА ВОЛОДИМИРА ПЕКНОГО
Кожен із нас у шкільні роки зустрічає на своєму шляху чимало вчителів. Одних ми любимо, на деяких ображаємося, та про всіх згадуємо з повагою. Але є такі вчителі, любов до яких ми носимо в серці все життя. Це такі вчителі, які дали нам не просто шкільні знання, а навчили нас жити, любити й працювати. Зразком для наслідування був і за-лишається ветеран педагогічної праці Пекний Володимир Іванович.
Щиро віддаючи серце учням, Володимир Іванович отримав найбільший скарб педагога – дитячу любов.
– Хоч пройшло чимало років, але школа для мене й досі – як рідний дім, адже там проходило моє життя. Коли приходить вересень і бачу святково одягнених дітей, що йдуть до школи, мимоволі у душі вчувається малиновий шкільний дзвоник, – каже Володимир Іванович. Він, як і завжди, тактовний та стриманий, а от як тільки починається мова за школу, одразу енергійно стрепенеться, а в очах запалає той вогник, який ще називають світлом добра. – Я радий, що мене пам’ятають, запрошують до школи, діти приходять на гостини. А ще у нас є свій маленький корпоративчик освітян, з яким ми завше збираємося на День вчителя», – ділиться Володимир Пекний.

106 років – загальний стаж
у подружжя Бирке
У Івана Мефодійовича і Марії Михайлівни Бирке на двох загального педагогічного стажу 106 років, а сімейного – 51. Вони – світла та позитивна подружня пара, у яких спільні як сімейні, так і професійні цінності. За час своєї педагогічної діяльності жодного разу не сказали: «в мене немає часу» чи «це не моя справа». Цим людям притаманні відданість справі, повага до людей, вміння передати учням ніжність і душевне тепло. Відтоді минуло багато часу, пішло у світ не одне покоління їх вихованців, які з теплотою згадують своїх вчителів.
Сьогодні, коли «літа на зиму повернули», роки молодості згадуються зі світлим щемом, з оптимістичною ностальгією, коли жили й працювали за ініціативою серця, сповна віддаючись улюбленій справі. Згадуючи професію, у Марії Михайлівни навертаються сльози, здається, тільки поклич – знову б повернулася до роботи, в рідну школу…
Зв’язку з колегами не втратили, запрошують до рідної школи на Перше вересня, останні дзвоники та випускні вечори. Багато хто з їхніх колишніх учнів обрали педагогіку вже своєю професією, тож, певно, зерна, посіяні Іваном Мефодійовичем та Марією Михайлівною, дали врожай.

Зразок інтелігентності
та справедливості
Прикладом моральної поведінки серед педагогів СЗШ№1 була Зіновата Алла Антонівна. З року в рік віддавала вона свої знання і душевне тепло дітям, скурпульозно, крок за кроком, вела їх по життєвому руслу, застерігаючи від помилок, підтримуючи у випробуваннях, радіючи злетам і перемогам вихованців. Все це вона з любов’ю і щирістю доносила до своїх вихованців. І з кожним днем зерно розумного, доброго, вічного, любовно посіяне в дитячі душі, давало благодатні паростки. Як математик та директор, Зіновата дотримувалася чіткої організації праці, будучи порядною людиною – завжди була вимогливою до себе і до своїх учнів. Поряд з цим, вона – інтелігентна, вразлива та чуйна жінка – її любили за все це! Усі її випускники є со-ціально і професійно успішними людьми, які вдячно згадують школу за науку добра і правди, а Аллу Антонівну вважають Учителем з великої літери. Вчительство Зіновата поєднувала з громадською діяльністю, була депутатом міської ради шести скликань! Вона настільки активна особистість, що і після виходу на заслужений відпочинок, не має спокою. Спочатку впродовж чотирьох років була помічником народного депутата Михайла Парасунька, а зараз – активіст міської ради ветеранів. Віддушину від копіткого дня Алла Антонівна знаходить у себе на дачі, дбайливо доглядаючи своє невелике господарство.

З оптимізмом по життю
У народі кажуть, що високими є звання “народний”, “заслужений”, “відмінник освіти”, але найвище звання – улюблений учитель. Для кожного випусника гімназії Салтинська Степанида Семенівна, без перебільшення, – улюблена вчителька.
Педагогічні журнали і газети, методична література – то її підручний матеріал. На рахунку Степаниди Семенівни багато відкритих уроків, що залишали в дитячих душах відчуття доброї казки, поза- класних заходів, де кожна дитина мала можливість продемонструвати свої обдарування.
Вона зуміла запалити в серцях своїх учнів вічний вогник добра, краси і благородства. Вміло ставила на крило і молодих колег, і учнів. Коли ж чиїсь крилята не справлялися з польотом, завжди підтримувала, допомагала, вселяла віру у власні сили. Скільки їх ідуть по життю впевнено, дякуючи їй за це.
Рубіжний період виходу на заслужений відпочинок пройшла з оптимізмом, каже, що це їй передалося від мами.
Вчитель від Бога і просто прекрасна людина
У кожної людини є свій сенс життя, тобто те, чим і заради чого вона живе.
Сім’я, діти, онуки і, звичайно, ж робота. Немало і небагато – близько 40 років свого життя присвятила улюбленій роботі Панич Галина Іванівна. Це людина надзвичайного педагогічного хисту, інтелігентності та доброти. Галина Іванівна – приклад для наслідування, вчитель від Бога і просто прекрасна людина. За довгі роки праці у восьмій (а тепер п’ятій) школі вона стала її невід’ємною частиною.
Щоранку вона бігла до вередливих, сер-йозних, веселих і допитливих дітей-школярів, не лише давала знання, але й вчила перемагати, творити, розкривати свої таланти і здібності.
Зерна творчості й вихованості, посіяні багато років тому цим педагогом, перетворили учнів на людей, якими пишається не тільки місто, але й держава. Їй є чим пишатися, а школі – нею.
Робота справжнього вчителя не закінчується дзвінком з уроку. Не закінчилася професія з виходу на заслужений відпочинок і у Галини Іванівни Панич – вона цікавиться освітніми новаціями, знає усі шкільні новини, по-стійно комунікує з колегами, не кажучи вже про колишніх учнів. А на День вчителя у неї вдома збирається вся вчительська родина п’ятої школи, в складі якої і ветерани, і їхня нова зміна. Галина Іванівна завжди рада гостям, смачно частує та тішиться дружньому спілкуванню. Це ще один штрих в її новому житті, де вона також Вчитель.

Минає час, і наші педагоги стають ветеранами педагогічної праці, та, незважаючи на сиві скроні, на їхніх обличчях і досі щира усмішка, а в очах – мудрість. І дуже важливо, щоб у цей період людина не відчувала себе відірваною від шкільного колективу, у якому пройшли її найкращі роки.
Це люди, на яких ми завжди рівняємося, які для нас є взірцем у всьому, відданість своїй справі цих людей заслуговує поваги. Саме тому ми обрали їх героями нашої публікації. Щиро вітаючи їх з професійним святом, щиро бажаємо ще довго бути в лавах вчительства, дай Боже вам здоров’я, аби радіти життю та довгих літ життя, багатих на добро та щастя!